Лізинг чи оренда?


17.05.2011 В бізнесі використання автомобіля є не розкішшю, а потребою. Для багатьох підприємств використання автотранспорту є необхідністю, пов'язаною із забезпеченням потреб господарської діяльності. Але досить часто, коли немає можливості або необхідності в його придбанні, підприємства шукають альтернативні варіанти залучення автомобілів. В такій ситуації поширеним є оренда або лізинг автомобіля. Але в цих економічних схемах виникає ряд юридичних запитань. Адже кожна сторона хоче себе максимально уберегти від усіх можливих ризиків. Тому в даній статті ми розглянемо юридичні тонкощі лізингу та оренди автомобілів.

Фабула

Принцип лізингу досить простий – лізингова компанія здобуває майно в певного продавця й передає його лізингоодержувачу (фізична чи юридична особа) у користування на тривалий строк за певну винагороду. Протягом строку договору лізингоодержувач виплачує вар
Ці відносини потрібно оформити відповідним договором із урахуванням як інтересів сторін, так і вимог Законів України.

Лізинг в правовому полі

Завдяки удосконаленню Закону України “Про фінансовий лізинг” (далі – ЗУ “Про фінансовий лізинг”), тепер відсутня прив’язка строку договору лізингу до строку амортизації предмету лізину. Строк договору визначається сторонами. Майно, яке передається в лізинг, визначається як предмет лізингу, а не як об’єкт. Також встановлюються умови дострокового припинення договору лізингу, більш чіткіше виписані права і обов’язки сторін по договору лізингу. Врегульовані питання права власності на предмет лізингу, умови набуття предмету фінансового лізингу. У випадку накладення арешту на майно лізингоотримувача, предмет лізингу не включається в його загальне майно і підлягає поверненню лізингодавцю.

Суть лізингу

Відносини лізингу на законодавчому рівні регулюються трьома документами: Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ) (§ 6 гл. 58), Господарським кодексом України (далі – ГКУ) (ст. 292) та ЗУ “Про фінансовий лізинг”.

Договір лізингу є різновидом договору оренди. Основна його відмінність від договору оренди – це участь у лізингових операціях третьої сторони, тобто продавця (постачальника) майна. Також лізинг відрізняється від банківського кредиту тим, що при лізинговій угоді застава не потрібна.

ГК визначає такі види лізингу: фінансовий чи оперативний. В першому виді передбачається можливість викупу майна, а в другому – ні.

Як ЦКУ, так і ГКУ передбачають можливість правового регулювання відносин лізингу спеціальними законами. На сьогодні таким законом є ЗУ “Про фінансовий лізинг” – основний документ, що визначає правові аспекти, який набув чинності 16.01.2004 р.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про фінансовий лізинг”, фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Положення Закону застосовуються до відносин, які випливають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини “лізингодавець – лізингоодержувач” нагадують звичайний договір оренди, проте мають місце істотні відмінності, а саме:

1) лізингодавець при укладанні договору фінансового лізингу ще не є власником майна, що підлягає передачі за договором лізингу. На нього покладається обов'язок тільки придбати його у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно із ч.1 ст. 806 ЦК.

Прямий лізинг, що передбачає передачу лізингоодержувачу у користування майна, що належить лізингодавцю на правах власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, не регулюється нормами ЗУ “Про фінансовий лізинг”, а регулюється гл. 58 ЦК, положеннями ст. 292 ГКУ. Крім того, потрібно враховувати, що до відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та про договір поставки;

2) предмет лізингу передають завжди на конкретний строк; більше того, ЗУ “Про фінансовий лізинг” встановив нижню межу – він не повинен бути менше одного року;

3) лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Учасники лізингових операцій

     Згідно зі ст. 4 ЗУ “Про фінансовий лізинг” суб'єктами лізингу можуть бути:

     1) лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

     2) лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує від лізингодавця право володіння і користування предметом лізингу;

     3) продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке згодом передасть як предмет лізингу лізингоодержувачу;

     4) інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу (дилери, брокери, торгові посередники, страхові і сервісні компанії тощо).

Оренда в правовому полі

Договір оренди транспортного засобу складається в письмовій формі.

З 1 січня 2004 року договір оренди транспортного засобу за участю фізичної особи відповідно до частини другої статті 799 ЦКУ підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до пункту 105 розділу 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України від 03.03.2004 № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), договори оренди автомобіля посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації. При цьому нотаріус вимагає для огляду документ, що підтверджує право власності орендодавця на автомобіль.

Державне мито за нотаріальне посвідчення договору оренди становить 1 % від суми договору. Причому, відповідно до пункту 51 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15, зареєстрованої у Мін'юсті України 19 травня 1993 року за № 50 (зі змінами), за договорами оренди майна сума, з якої обчислюється та сплачується державне мито, визначається виходячи із загальної суми платежів за договором за весь час його дії. Якщо ж договір укладено на невизначений строк, мито обчислюється та сплачується виходячи із загальної суми платежів за договором, але не більше ніж за три роки.

Істотні умови договору оренди автомобіля

На сьогодні не встановлено типової форми договору оренди транспортного засобу і зокрема автомобіля. Отже, цей договір складається в довільній формі, з урахуванням загальних вимог до нього, передбачених ЦКУ (при оренді автомобіля у фізичної особи) або нормами ЦКУ та ГКУ (при оренді автомобіля у фізичної особи - підприємця).

Укладаючи такий договір із фізичною особою та засвідчуючи його нотаріально, нотаріус може запропонувати його приблизну форму, до якої сторонами вносяться необхідні коригування, що враховують конкретні умови.

Зміст договору складається з його умов - як погоджених сторонами, так і тих, що приймаються ними як обов'язкові відповідно до чинного законодавства. Договір оренди автомобіля є укладеним, якщо сторони в належному вигляді досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Відповідно до статті 638 ЦКУ визначено, що істотною умовою всіх без винятку договорів є умова про його предмет (об'єкт оренди, у тому числі склад і його вартість, цільове призначення об'єкта).

У договорі оренди автомобіля слід зазначити найменування та марку автомобіля, державний номер, рік випуску, колір, номери двигуна, шасі та кузова, реквізити свідоцтва про реєстрацію автомобіля в органах ДАІ (технічного паспорта). З метою визначення реальної вартості автомобіля на момент передачі його в оренду можна провести незалежну (експертну) оцінку автомобіля, що передається в оренду.

Перелік інших істотних умов договору оренди випливає з його суті. Так, виходячи з визначення договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК), його істотними умовами, крім предмета договору, є розмір плати і строк, на який він укладається.

Розмір орендної плати встановлюється за погодженням сторін. Крім орендної плати, договором оренди автомобіля за згодою сторін можуть установлюватися періодичний перегляд, зміна (індексація) орендної плати. До того ж, орендар може вимагати зменшення розміру орендної плати за користування автомобілем, якщо через незалежні від нього обставини істотно зменшилася можливість використання автомобіля (частина четверта статті 762 ЦК).

Орендна плата за вибором сторін може встановлюватися у грошовій або натуральній (грошово-натуральній) формі (стаття 762 ЦК). Цей вибір має бути зафіксовано в договорі оренди автомобіля. Договором також передбачається і строк сплати орендних платежів. Найчастіше орендна плата виплачується щомісяця. Договір оренди автомобіля укладається на строк, установлений договором за погодженням сторін. Якщо орендар продовжує користуватися автомобілем, що орендується, після закінчення строку договору оренди, то відповідно до статті 764 ЦК за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця договір вважається відновленим на строк, установлений раніше договором.

Якщо в договорі строк оренди не передбачено, то такий договір вважається укладеним на невизначений строк. Оскільки строк, на який укладається договір оренди, є однією з істотних умов, то якщо ви хочете укласти договір оренди на невизначений строк, бажано відобразити це в договорі.

У цьому випадку і орендар, і орендодавець можуть відмовитися від договору у будь-який час. Для цього сторона, яка прийняла це рішення, попереджає другу сторону за один місяць письмово. Інший строк повідомлення про припинення договору може бути передбачено в самому договорі (стаття 763 ЦК).

При укладенні договору оренди орендодавець зобов'язаний повідомити орендаря про всі права третіх осіб на автомобіль, що передається в оренду (стаття 769 ЦК). При цьому, відповідно до пункту 108 розділу 9 Інструкції № 20/5, права третіх осіб зазначаються в тексті договору.

Крім того, у договорі оренди автомобіля можуть передбачатися такі умови:

     1) строк, у який орендодавець має передати автомобіль орендарю;

     2) право передачі орендарем автомобіля в суборенду;

     3) сторона, на яку покладається проведення ремонту автомобіля, що орендується;

     4) умови проведення поліпшення автомобіля, що орендується;

     5) умови припинення договору оренди автомобіля.

Істотними є також будь-які інші умови, щодо яких має бути досягнуто згоди на вимогу будь-якої зі сторін. При передачі автомобіля в оренду орендодавець має надати орендарю відповідну технічну документацію на транспортний засіб, перелік якої зазначається в договорі оренди. Але це якщо не сам власник буде ним керувати.

Варто зауважити, що якщо такий договір не було нотаріально посвідчено, він вважається недійсним, внаслідок чого орендар (підприємство) ризикує втратити право на включення до складу валових витрат і податкового кредиту витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією транспортного засобу, орендованого у фізичної особи.

Податкові тонкощі

Статтею 801 Цивільного кодексу визначено, що витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Мінекобезпеки України, ДПА України від 19.07.99 р. № 162/379 (зареєстровано в Мін'юсті України 09.08.99 р. за № 544/3837, зі змінами та доповненнями), сплачують суб'єкти господарювання, які здійснюють на території України викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, тобто орендар.

Страхування цивільно-правової відповідальності. Страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем (ст. 802 Цивільного кодексу). Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Крім того, наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 803 Цивільного кодексу).

За користування автомобілем орендар виплачує орендодавцю орендну плату в сумі та в терміни, передбачені договором оренди автомобіля.

Підставою для нарахування орендної плати є:

оформлений належним чином договір оренди;

акт приймання-передачі за договором оренди.

Зважаючи на те, що орендодавець – фізична особа (що не є суб'єктом підприємницької діяльності) не є платником ПДВ, на підставі Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) у орендаря за цією операцією податковий кредит відсутній.

Згідно з пп. 4.2.7 п. 4.2 ст. 4 цього Закону дохід фізичної особи від надання майна в оренду або суборенду включається до складу її загального місячного оподатковуваного доходу й оподатковується податковим агентом при його виплаті за рахунок фізичної особи за ставкою оподаткування 15 % (пп. 4.2.7 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV). При цьому податковим агентом платника податку – орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду рухомого майна (автомобіля) є юридична особа – орендар.

Отже, є можливість залучати автомобілі в бізнес на більш вигідніших економічних умовах. Так, лізингові операції для фізичних осіб мають наступні переваги:

1. Не потребують тривалого оформлення;

2. Не потрібна застава;

3. Можливість тривалої розстрочки;

4.  Відсутність турбот з приводу першої реєстрації авто в ДАІ, проходження техоогляду.

В Україні лізинг може бути вигідний лише підприємствам, для яких залучення авто на таких умовах принесе більший прибуток, тоді як оренда автомобіля у фізичної особи є більш простішим і дешевшим способом залучення автомобіля.


Лізинг чи оренда?

В бізнесі використання автомобіля є не розкішшю, а потребою. Для багатьох підприємств використання автотранспорту є необхідністю, пов'язаною із забезпеченням потреб господарської діяльності. Але досить часто, коли немає можливості або необхідності в його придбанні, підприємства шукають альтернативні варіанти залучення автомобілів. В такій ситуації поширеним є оренда або лізинг автомобіля. Але в цих економічних схемах виникає ряд юридичних запитань. Адже кожна сторона хоче себе максимально уберегти від усіх можливих ризиків. Тому в даній статті ми розглянемо юридичні тонкощі лізингу та оренди автомобілів.

Фабула

Принцип лізингу досить простий – лізингова компанія здобуває майно в певного продавця й передає його лізингоодержувачу (фізична чи юридична особа) у користування на тривалий строк за певну винагороду. Протягом строку договору лізингоодержувач виплачує вар
Ці відносини потрібно оформити відповідним договором із урахуванням як інтересів сторін, так і вимог Законів України.

Лізинг в правовому полі

Завдяки удосконаленню Закону України “Про фінансовий лізинг” (далі – ЗУ “Про фінансовий лізинг”), тепер відсутня прив’язка строку договору лізингу до строку амортизації предмету лізину. Строк договору визначається сторонами. Майно, яке передається в лізинг, визначається як предмет лізингу, а не як об’єкт. Також встановлюються умови дострокового припинення договору лізингу, більш чіткіше виписані права і обов’язки сторін по договору лізингу. Врегульовані питання права власності на предмет лізингу, умови набуття предмету фінансового лізингу. У випадку накладення арешту на майно лізингоотримувача, предмет лізингу не включається в його загальне майно і підлягає поверненню лізингодавцю.

Суть лізингу

Відносини лізингу на законодавчому рівні регулюються трьома документами: Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ) (§ 6 гл. 58), Господарським кодексом України (далі – ГКУ) (ст. 292) та ЗУ “Про фінансовий лізинг”.

Договір лізингу є різновидом договору оренди. Основна його відмінність від договору оренди – це участь у лізингових операціях третьої сторони, тобто продавця (постачальника) майна. Також лізинг відрізняється від банківського кредиту тим, що при лізинговій угоді застава не потрібна.

ГК визначає такі види лізингу: фінансовий чи оперативний. В першому виді передбачається можливість викупу майна, а в другому – ні.

Як ЦКУ, так і ГКУ передбачають можливість правового регулювання відносин лізингу спеціальними законами. На сьогодні таким законом є ЗУ “Про фінансовий лізинг” – основний документ, що визначає правові аспекти, який набув чинності 16.01.2004 р.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про фінансовий лізинг”, фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Положення Закону застосовуються до відносин, які випливають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини “лізингодавець – лізингоодержувач” нагадують звичайний договір оренди, проте мають місце істотні відмінності, а саме:

1) лізингодавець при укладанні договору фінансового лізингу ще не є власником майна, що підлягає передачі за договором лізингу. На нього покладається обов'язок тільки придбати його у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно із ч.1 ст. 806 ЦК.

Прямий лізинг, що передбачає передачу лізингоодержувачу у користування майна, що належить лізингодавцю на правах власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, не регулюється нормами ЗУ “Про фінансовий лізинг”, а регулюється гл. 58 ЦК, положеннями ст. 292 ГКУ. Крім того, потрібно враховувати, що до відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та про договір поставки;

2) предмет лізингу передають завжди на конкретний строк; більше того, ЗУ “Про фінансовий лізинг” встановив нижню межу – він не повинен бути менше одного року;

3) лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Учасники лізингових операцій

     Згідно зі ст. 4 ЗУ “Про фінансовий лізинг” суб'єктами лізингу можуть бути:

     1) лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

     2) лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує від лізингодавця право володіння і користування предметом лізингу;

     3) продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець купує майно, яке згодом передасть як предмет лізингу лізингоодержувачу;

     4) інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу (дилери, брокери, торгові посередники, страхові і сервісні компанії тощо).

Оренда в правовому полі

Договір оренди транспортного засобу складається в письмовій формі.

З 1 січня 2004 року договір оренди транспортного засобу за участю фізичної особи відповідно до частини другої статті 799 ЦКУ підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до пункту 105 розділу 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України від 03.03.2004 № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), договори оренди автомобіля посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації. При цьому нотаріус вимагає для огляду документ, що підтверджує право власності орендодавця на автомобіль.

Державне мито за нотаріальне посвідчення договору оренди становить 1 % від суми договору. Причому, відповідно до пункту 51 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15, зареєстрованої у Мін'юсті України 19 травня 1993 року за № 50 (зі змінами), за договорами оренди майна сума, з якої обчислюється та сплачується державне мито, визначається виходячи із загальної суми платежів за договором за весь час його дії. Якщо ж договір укладено на невизначений строк, мито обчислюється та сплачується виходячи із загальної суми платежів за договором, але не більше ніж за три роки.

Істотні умови договору оренди автомобіля

На сьогодні не встановлено типової форми договору оренди транспортного засобу і зокрема автомобіля. Отже, цей договір складається в довільній формі, з урахуванням загальних вимог до нього, передбачених ЦКУ (при оренді автомобіля у фізичної особи) або нормами ЦКУ та ГКУ (при оренді автомобіля у фізичної особи - підприємця).

Укладаючи такий договір із фізичною особою та засвідчуючи його нотаріально, нотаріус може запропонувати його приблизну форму, до якої сторонами вносяться необхідні коригування, що враховують конкретні умови.

Зміст договору складається з його умов - як погоджених сторонами, так і тих, що приймаються ними як обов'язкові відповідно до чинного законодавства. Договір оренди автомобіля є укладеним, якщо сторони в належному вигляді досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Відповідно до статті 638 ЦКУ визначено, що істотною умовою всіх без винятку договорів є умова про його предмет (об'єкт оренди, у тому числі склад і його вартість, цільове призначення об'єкта).

У договорі оренди автомобіля слід зазначити найменування та марку автомобіля, державний номер, рік випуску, колір, номери двигуна, шасі та кузова, реквізити свідоцтва про реєстрацію автомобіля в органах ДАІ (технічного паспорта). З метою визначення реальної вартості автомобіля на момент передачі його в оренду можна провести незалежну (експертну) оцінку автомобіля, що передається в оренду.

Перелік інших істотних умов договору оренди випливає з його суті. Так, виходячи з визначення договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК), його істотними умовами, крім предмета договору, є розмір плати і строк, на який він укладається.

Розмір орендної плати встановлюється за погодженням сторін. Крім орендної плати, договором оренди автомобіля за згодою сторін можуть установлюватися періодичний перегляд, зміна (індексація) орендної плати. До того ж, орендар може вимагати зменшення розміру орендної плати за користування автомобілем, якщо через незалежні від нього обставини істотно зменшилася можливість використання автомобіля (частина четверта статті 762 ЦК).

Орендна плата за вибором сторін може встановлюватися у грошовій або натуральній (грошово-натуральній) формі (стаття 762 ЦК). Цей вибір має бути зафіксовано в договорі оренди автомобіля. Договором також передбачається і строк сплати орендних платежів. Найчастіше орендна плата виплачується щомісяця. Договір оренди автомобіля укладається на строк, установлений договором за погодженням сторін. Якщо орендар продовжує користуватися автомобілем, що орендується, після закінчення строку договору оренди, то відповідно до статті 764 ЦК за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця договір вважається відновленим на строк, установлений раніше договором.

Якщо в договорі строк оренди не передбачено, то такий договір вважається укладеним на невизначений строк. Оскільки строк, на який укладається договір оренди, є однією з істотних умов, то якщо ви хочете укласти договір оренди на невизначений строк, бажано відобразити це в договорі.

У цьому випадку і орендар, і орендодавець можуть відмовитися від договору у будь-який час. Для цього сторона, яка прийняла це рішення, попереджає другу сторону за один місяць письмово. Інший строк повідомлення про припинення договору може бути передбачено в самому договорі (стаття 763 ЦК).

При укладенні договору оренди орендодавець зобов'язаний повідомити орендаря про всі права третіх осіб на автомобіль, що передається в оренду (стаття 769 ЦК). При цьому, відповідно до пункту 108 розділу 9 Інструкції № 20/5, права третіх осіб зазначаються в тексті договору. 

Крім того, у договорі оренди автомобіля можуть передбачатися такі умови:

     1) строк, у який орендодавець має передати автомобіль орендарю;

     2) право передачі орендарем автомобіля в суборенду;

     3) сторона, на яку покладається проведення ремонту автомобіля, що орендується;

     4) умови проведення поліпшення автомобіля, що орендується;

     5) умови припинення договору оренди автомобіля.

Істотними є також будь-які інші умови, щодо яких має бути досягнуто згоди на вимогу будь-якої зі сторін. При передачі автомобіля в оренду орендодавець має надати орендарю відповідну технічну документацію на транспортний засіб, перелік якої зазначається в договорі оренди. Але це якщо не сам власник буде ним керувати. 

Варто зауважити, що якщо такий договір не було нотаріально посвідчено, він вважається недійсним, внаслідок чого орендар (підприємство) ризикує втратити право на включення до складу валових витрат і податкового кредиту витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією транспортного засобу, орендованого у фізичної особи.

Податкові тонкощі

Статтею 801 Цивільного кодексу визначено, що витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Мінекобезпеки України, ДПА України від 19.07.99 р. № 162/379 (зареєстровано в Мін'юсті України 09.08.99 р. за № 544/3837, зі змінами та доповненнями), сплачують суб'єкти господарювання, які здійснюють на території України викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, тобто орендар. 

Страхування цивільно-правової відповідальності. Страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем (ст. 802 Цивільного кодексу). Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Крім того, наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 803 Цивільного кодексу).

За користування автомобілем орендар виплачує орендодавцю орендну плату в сумі та в терміни, передбачені договором оренди автомобіля.

Підставою для нарахування орендної плати є:

оформлений належним чином договір оренди;

акт приймання-передачі за договором оренди.

Зважаючи на те, що орендодавець – фізична особа (що не є суб'єктом підприємницької діяльності) не є платником ПДВ, на підставі Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) у орендаря за цією операцією податковий кредит відсутній. 

Згідно з пп. 4.2.7 п. 4.2 ст. 4 цього Закону дохід фізичної особи від надання майна в оренду або суборенду включається до складу її загального місячного оподатковуваного доходу й оподатковується податковим агентом при його виплаті за рахунок фізичної особи за ставкою оподаткування 15 % (пп. 4.2.7 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV). При цьому податковим агентом платника податку – орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду рухомого майна (автомобіля) є юридична особа – орендар.

Отже, є можливість залучати автомобілі в бізнес на більш вигідніших економічних умовах. Так, лізингові операції для фізичних осіб мають наступні переваги:

1. Не потребують тривалого оформлення;

2. Не потрібна застава;

3. Можливість тривалої розстрочки;

4.  Відсутність турбот з приводу першої реєстрації авто в ДАІ, проходження техоогляду.

В Україні лізинг може бути вигідний лише підприємствам, для яких залучення авто на таких умовах принесе більший прибуток, тоді як оренда автомобіля у фізичної особи є більш простішим і дешевшим способом залучення автомобіля.

http://www.afp.com.ua